Результати пошуку

КАТОЛИЦЬКИЙ ЦВИНТАР. ІСТОРІЯ ІНДЕКС ПОХОВАНИХ СПОГАДИ ТА ДОКУМЕНТИ ЦВИНТАРНА КАПИЦЯ ПОЧАТКИ ЦВИНТАРЯ У 1802 році, у перші роки російської влади в Луцьку, було вирішено ліквідувати католицький цвинтар поблизу Бернардинського кляштора (тепер Собор св. Трійці). Новим місцем для поховань луцьких та околичних католиків у 1805 р. стала земля в селі Яровиця, яка була у власності луцького колегіуму отців-тринітаріїв. Початково католицький цвинтар у Яровиці, а нині це місце лучанам більш відоме як так званий меморіал, заклали розміром 56 на 50 сажнів, тобто приблизно 120 на 107 метрів. Створення кладовища – справа небезкоштовна. Як свідчать документи, на викуп та облаштування території складалися і Церква як інституція, і парафіяни, для яких це кладовище створювали. Перенесення на нього дерев‘яної каплиці та частини поховань із ліквідованого кладовища тривало кілька років. Днем народження католицького цвинтаря, якщо так можна висловитися, вважали 2 серпня [невідомо, згідно з яким календарем] 1805 р ., коли єпископ Луцько-Житомирської дієцезії Каспер-Казімеж Цецішовський відправив тут урочисте богослужіння та освятив це місце. У 1807 році католицький цвинтар вперше з’являється на детальному плані Луцька та околиць. Що цікаво, вже було збудовано будинок сторожа, територія була огороджена та засаджена деревами, а довкола чисте поле. Можливо, на момент перенесення поховань це вже був чинний цвинтар. ЦВИНТАР НА ПЛАНАХ МІСТА Через значну віддаленість від меж міста, луцький католицький цвинтар часто не потрапляє на міські плани першої половини ХІХ століття. А коли все ж Яровиця із цвинтарем позначені, то не надто детально. Так, на плані 1837 року лише умовно хрестиками позначений цвинтар. Перштейн Алєксєй для своєї статті “Луцк и его древности” опублікованій у 1850 році в “Временник Московского общества истории и древностей российских” додає план Луцька та околиць, в т.ч. з позначеним католицьким цвинтарем. Відомий з тих років і інший план опублікований у 1922 році Войничем Адамом. Цікаво, що на цвинтарі позначено каплицю, а поруч із цвинтарем анотація автора: “Католицький цвинтар перенесений у 1802 р. від Бернардинів”. У 1860-х роках влада міста працювала над першим генеральним планом Луцька, згідно з яким мало розвиватися місто в наступні роки чи десятиліття. Згідно з цим планом, затвердженого у 1869 році, місто розширювалося на південь в сторону села Яровиця, де й знаходився наш цвинтар. Тоді ж, частину земель, що належали селянам сіл Яровиця та Секиричі, колишньому монастирю Бригідок, а також пусті нічийні землі й територія артилерійських валів передали у володіння військового відомства. ЦВИНТАР В КІНЦІ ХІХ СТОЛІТТЯ На північ від цвинтаря в протягом 1870-90 років було збудовано декілька будівель для потреб 43-го піхотного Охотського полку, а згодом і для 11-го Ізюмського гусарського полку. На півдні від цвинтаря відбувалися тренування військових. Звідси місце, де військові ставили табори й отримало назву “На таборищі” давши відповідну назву сьогоднішній вулиці. ЦВИНТАРНА КАПЛИЦЯ На зміну згаданій вище каплиці, що була дерев’яною, у 1885 році луцькі подають на затвердження плану на будівництво нової, цегляної. Окрім самої каплиці будують також дзвіницю та нову вхідну цвинтарну браму із головними та двома бічними воротами. Дзвіниця, як і брама, до наших днів не дійшли. У 1948 році цвинтарна каплиця стала єдиним парафіяльним храмом для католиків Луцька та околиць. Сюди перенесли необхідні для церковних обрядів речі та стали проводити богослужіння. У 1960 році радянська влада остаточно ліквідувала католицьку релігійну громаду, а разом із ліквідацією відбулася націоналізація майна. Так, у 1961 році каплиця була передана Міському управлінню аптек, а згодом, після реконструкції Меморіалу, міському похоронному бюро. З того часу і до нині цвинтарна каплиця служить будинком панахиди для померлих різних віросповідань. Підвал каплиці, використовується працівниками Меморіалу як господарське приміщення. З декорування каплиці до наших днів не дійшли кований балкон з дашком над входом в підвальне приміщення. Пілястри на фасадах (окрім головного) свого часу мали канерюри, що були заліплені. Вже в наш час, протягом 2000-2015 років, довкола головного входу та бічних ніш, що емітували входи, були збиті барокові лиштви та замінені на інше декорування. Ріст міського населення та заборона розширення католицької парафіяльної сітки спричинили швидке заповнення цвинтаря новими похованнями. В кінці 1890-х виникла серйозна суперечка за землю, під час якої виявилося, що утримувачі цвинтаря регулярно неправомірно розширювали його. Так, площа некрополя у 1869 році складала 4660 м2, та зросла згідно з вимірами 1876, 1897 та 1897 років до 6614, 6887 та 7818 м2 відповідно. Військові вимагали повернути їхню землю, католики говорили, що вони не розширюють цвинтар, а лише обгороджують поховання самогубців, бо могили останніх постійно руйнують, та й землю ніби то їм надало місто, натомість влада Луцька відсторонилися від цієї теми. Генеральний губернатор у зв’язку із цією ситуацією запропонував місту виділити нову ділянку землі під закладення нового католицького цвинтаря, луцький деканат ідею підтримав та попросив ділянку розміром 6400 м2, мотивуючи це тим, що парафія нараховую 6000 парафіян з яких близько 200 щороку помирають. Міська влада лише відписалися, що необхідну ділянку надати не можуть. Згадується, що протягом цих самовільних розширень було збудовано новий цвинтарний паркан (в нових межах), а також сторож поблизу свого будинку збудував хлів та посадив город. 10 20 30 40 50 60 70 80 90 100 110 120 130 140 150 160 170 180 1 90 200 210 220 230 240 250 260 1 9 40 1 930 1 920 1 910 1 900 1890 1880 1870 1860 1850 1840 1830 Гістограма кількості актів смерті Луцької католицької парафії Петра і Павла у 1833-1835, 1837, 1839-1858, 1865-1941 роках СВІТОВА ВІЙНА ТА МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД Під час Першої світової війни Луцьк опинився під австрійською окупацією. Для луцьких католиків це був позитивний час, тому що врешті вдалося отримати згоду на розширення цвинтаря. Також, за східною стіною згодом був облаштований німецький військовий цвинтар. Дещо пізніше, після польсько-більшовицької війни, в південній стороні також ховають польських солдатів. Вже в період знаходження Луцька в складі Другої Речі Посполитої з околиць переносять польські військові поховання, ставлять нові хрести й облаштовують тут повноцінний сектор для військових. Цивільний цвинтар розширюють на схід від військових секторів, так виникає поділ на Старий, Новий та Військовий цвинтарі. З розвитком міста в міжвоєнний період католицький цвинтар потрапляє в межі міста. Райони довкола розбудовуються, виникають Урядова, Офіцерська, Льотнича колонії, будується стадіон, державна гімназія, аеродром тощо. Ріст населення Луцька та довколишніх сіл й колоній відображається і на зайнятій похованнями площі цвинтаря. Так, протягом 1920-1939 рр лише цивільних було поховано близько 4000 осіб. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА З початком війни кількість похованих на цвинтарі також збільшилася внаслідок поховань військових армії 2РП, зокрема пілотів. Радянська влада, що зайняла Луцьк у вересні 1939 з часом зайнялася і питанням цвинтарів, що доволі гостро стояло в місті. На кінець 1940 року загальна площа цвинтарів Луцька складала 16,32 га, з яких лише 4,67га були вільними для нових поховань. Щодо суто католицького цвинтаря, то його площа складала 5,1665 га, з яких вільних були близько 2 га. Фрагмент аерофотознімка 1944 рік ПОВОЄННІ РОКИ Вже під час наступу радянських військ на початку 1944 року на цвинтарі стали хоронити радянських солдатів, а сам цвинтар перетворений у загальноміський. Через репатріацію, чисельність поляків-католиків Луцька значно зменшилася, це призвело і до часткового поступового занепаду поховань на цвинтарі. Просто не було кому дбати за могилами. Місцеві дітлахи використовували це місце для своїх ігор, молодь ходили сюди усамітнитися, вуличний криміналітет та алкоголіки ховали різні речі в могилах, футбольні фанати в перерві між таймами справляли потреби… Велику шкоду для цвинтаря наніс буревій початку 1960-х, який поламав чимало дерев які порозбивали пам'ятники. 28 лютого 1975 року з метою приведення в належний стан виконком Луцької міської ради дозволив похоронному бюро прибрати зруйновані надмогильні споруди давністю понад 30 років і за якими родичі не здійснюють догляду. Ткачов С. біля одного з пам'ятників під час ліквідації цвинтаря 15 січня 1976 року було вирішено спорудити на місці братніх могил радянських солдатів спорудити Меморіал Вічної Слави. Міське похоронне бюро мало зайнятися знесенням надмогильних споруд, за яким не здійснювався догляд та, за заявами родичів, провести перепоховання. Це рішення оголошувалося по радіо, але через надто короткий термін між цим рішенням і завершенням будівництва Меморіалу, лише незначна кількість могил була перенесена на міський цвинтар в селі Гаразджа. Багато надмогильних споруд були знищені, ще частина була викрадена та повторно використана для вже інших похованих. Кістки похованих тут католиків досі лежать в землі. У наш час на території колишнього цвинтаря вдалося виявити кілька старих надмогильних пам'ятників.

Полький військовий цвинтар Радянські військові ІНДЕКС ПОХОВАНИХ КАТОЛИКІВ Список похованих католиків складено на основі метричних записів ХІХ-ХХ століття. На жаль, не всі метричні книги дійшли до наших днів. Спочатку наша команда індексує записи, тоді їх розміщуємо на сайті. Готові записи позначені зеленим кольором . 1802 1803 1804 1805 1806 1807 1808 1809 1810 1811 1812 1813 1814 1815 1816 1817 1818 1819 1820 1821 1822 1823 1824 1825 1826 1827 1828 1829 1830 1831 1832 1833 1834 1835 1836 1837 1838 1839 1840 1841 1842 1843 1844 1845 1846 1847 1848 1849 1850 1851 1852 1853 1854 1855 1856 1857 1858 1859 1860 1861 1862 1863 1864 1865 1866 1867 1868 1869 1870 1871 1872 1873 1874 1875 1876 1877 1878 1879 1880 1881 1882 1883 1884 1885 1886 1887 1888 1889 1890 1891 1892 1893 1894 1895 1896 1897 1898 1899 1900 1901 1902 1903 1904 1905 1906 1907 1908 1909 1910 1911 1912 1913 1914 1915 1916 1917 1918 1919 1920 1921 1922 1923 1924 1925 1926 1927 1928 1929 1930 1931 1932 1933 1934 1935 1936 1937 1938 1939 1940 1941 1942

РАДЯНСЬКИЙ МЕМОРІАЛ. ІНДЕКС ПОХОВАНИХ ІСТОРІЯ МЕМОРІАЛУ На початку 1944 року, під час наступу радянських військ, на цвинтарі стали хоронити радянських солдатів. Взагалі, їхні могили були розкидані по всьому міста та околицях. Після війни в східній частині цвинтаря був облаштовані перші братські могили. Процес перепоховання відбувався доволі кволо, та й самі могили почали заростати. Містяни ще не були такими ідеологічно підкованими, як того хотіла радянська влада. Згодом, все ж цим місцем зайнялися, встановили пам’ятник радянському солдату, вічний вогонь, перенесли й облагородили могили, тобто створили перший Меморіал присвячений радянським солдатам. Тим часом католицький цвинтар, в східній частині якого ці поховання були розташовані, перетворили на звичайний міський цвинтар, скасувавши його релігійну складову. На Меморіалі. 1960-ті рр. Перший радянський Меморіал Луцька на архівній кіноплівці

Після публікації часописом «Волинський монітор» тексту про історію луцького католицького цвинтаря в деяких читачів виник сумнів, чи справді на такій маленькій площі могло бути поховано не менше 15 000 католиків. Вважаємо за потрібне, як реакцію на публічний запит, розповісти детальніше звідки ж взялася ця кількість. Перед початком детальнішого аналізу кількості похованих хотілося би пригадати, що дуже часто на волинських сільських цвинтарях ми можемо побачити буквально кілька десятків пам'ятників людям, які померли до Другої світової війни. Чи відображає площа та кількість пам'ятників реальну кількість похованих на 100- чи 200-літніх кладовищах? Звісно ж ні. Повернімося до луцького католицького цвинтаря та кількості там похованих. Основним джерелом статистичних даних для нас є метричні книги луцького кафедрального парафіяльного костелу Святих Апостолів Петра і Павла, який у період російської імперії був єдиним храмом для католиків не лише Луцька, а й кількох десятків довколишніх поселень. До прикладу, у 1885 році, до луцької парафії належали, окрім самого Луцька з приміськими селами, як-от Красне чи Яровиця, ще 59 сіл, колоній, хуторів. Загальна кількість парафіян у той час складала 3308 осіб. Зрозуміло, що при такій кількості вірних, поховання не було чимось надзвичайним. Церемонії відбувалися постійно, а ховали на єдиному парафіяльному цвинтарі. Так, у 1885 році в метричній книзі записано 155 смертей, для усіх їх місцем поховання зазначено «парафіяльний цвинтар». Інформація про місце поховання – основна для нашого проєкту, де ми не просто досліджуємо історію, а й відкриваємо імена похованих. Звісно, варто сказати, що дуже рідко відспіваних у костелі ховали на інших цвинтарях, наприклад, у Липинах, де кладовище було призначене лише для мешканців цього села, або навіть на православному цвинтарі. Але кількість таких поховань мізерна і не надто впливає на загальну статистику. Точну кількість таких осіб буде можливість назвати після закінчення повної індексації. На сьогодні можемо говорити про 13962 записи про смерть у метричних книгах луцької католицької парафії Святих Апостолів Петра і Павла у 1833–1835, 1837, 1839–1858, 1865–1941 роках. Звідси потрібно буде відняти тих, кого не поховали на парафіяльному цвинтарі, натомість додати тих, кого з якихось причин відспівали деінде, а поховали саме тут. Також залишається можливість опрацювання метричних книг із незазначених років, а це 1805–1826, 1861–1863 роки. Метричні книги з 1827–1832, 1836, 1838, 1859, 1860, 1864 і 1943 років та пізніших нам недоступні і їх місцезнаходження не відоме. Також потрібно сказати, що в метриці 1942 року доступно лише три десятки записів про смерть. На сьогодні можемо сміливо говорити, що на католицькому цвинтарі в Луцьку було поховано не менше 15 000 католиків, котрих потенційно ми матимемо змогу перелічити по іменах. Окрім них тут також були поховані польські, німецькі, радянські військові, а ще ж невідома кількість цивільних із радянського часу. На перший погляд видається, що таку кількість людей тут не можливо поховати, але цвинтар функціонував півтора століття, а практика підховання декількох осіб в одній могилі була частою. Також, для порівняння, на Личаківському цвинтарі у Львові поховано близько 300 000 осіб на площі 40 га, а на Байковому кладовищі в Києві поховано близько 180 000 осіб на площі 72,5 га, у Варшаві на Повонзківському цвинтарі загальна кількість похованих переважає 1 000 000, натомість на сьогодні можна побачити лише бл. 180 000 могил на площі у 43 га. Щодо так званого меморіалу в Луцьку, то офіційно зазначається, що площа всього комплексу 7,5 га [якщо міряти у Google Maps, виходить не більше 5 га], до розширення в 1910-х на цвинтарі мало би бути поховано не менше 10 000 католиків на площі близько 1,5 га. При порівнянні зі згаданими вище цвинтарями ця кількість не видається неможливою. Додаємо детальну статистику кількості записів про смерть у метриках луцького кафедрального парафіяльного костелу Святих Апостолів Петра і Павла по роках: Рік Кількість записів про смерть 1942 32 1941 250 1940 256 1939 211 1938 228 1937 238 1936 208 1935 235 1934 208 1933 198 1932 222 1931 213 1930 203 1929 176 1928 172 1927 179 1926 187 1925 137 1924 176 1923 194 1922 222 1921 163 1920 245 1919 252 1918 194 1917 120 1916 120 1915 199 1914 182 1913 186 1912 155 1911 161 1910 184 1909 202 1908 199 1907 169 1906 196 1905 173 1904 153 1903 122 1902 116 1901 137 1900 148 1899 132 1898 170 1897 170 1896 154 1895 190 1894 130 1893 174 1892 142 1891 113 1890 120 1889 129 1888 124 1887 148 1886 116 1885 155 1884 86 1883 99 1882 127 1881 147 1880 168 1879 98 1878 95 1877 100 1876 107 1875 86 1874 114 1873 87 1872 119 1871 91 1870 69 1869 47 1868 74 1867 81 1866 91 1865 84 1859-1864 ? 1858 51 1857 46 1856 59 1858 51 1857 46 1856 59 1855 151 1854 59 1853 71 1852 77 1851 78 1850 66 1849 64 1848 113 1847 105 1846 105 1845 58 1844 45 1843 63 1842 75 1841 69 1840 71 1839 67 1838 ? 1837 122 1836 ? 1835 97 1834 98 1833 94 1805-1832 ? Всього 13 962 + ?

Волинська поезія міжвоєнного періоду залишається ще досить невивченою. Яким же було здивуванням нашої команди, коли вдалося виявити вірш присвячений нашій темі — цвинтарю. Сам вірш опублікований на сторінках газети Głos Wołyński (Волинський голос) у 1922 році, а автором був невідомий (поки що) луцький поет під псевдонімом Szary (Шари, тобто сірий). Завдяки Анні Зотовій можемо прочитати український переклад цього віршу: ЦВИНТАР В собі маю дивну, несвідому тишу: Вітер минулого спогади колише, Кида зів'яле листя, світло-жовту повінь На поверхню серця — плиту мармурову. Коло цих надгробків, звалищ та хрестів Загубились рештки колись гучних слів, Зараз — тільки шепіт про мертві події, Минулі страждання, враження зацвілі. Сьогодні увесь цвинтар — всередині мене! Тому не шукай життя іскру даремно! Мертвим належить спокій від світу - Тож і я в шати жалобні одітий. Наче дзвін з вежі — відлунює серце. Через поля, луки. Янголе небесний! Там, на вістрях темряви, голос тихий лине, Тож моя свідомість в пустці не загине. Тому, тиші цієї не руш своїм поглядом. Вже минулого вітер гасає відгоміном. Серед вічної пустки, самотньої, темної - Відповіді в мені не шукай даремної. Бо в мені — лиш темна, несвідома тиша, Де вітер минулого спогади колише, Кида зів'яле листя, світло-жовту повінь На поверхню серця — плиту мармурову. Szary / Шари

В сімейних архівах багатьох луцьких родин є фото з Меморіалу, адже там відбувалося чимало подій і це місце часто показували гостям міста. Такі фото нам вдалося знайти і в сімейному архіві луцького фотографа Павла Пастушенка (1942-1986).