ПОЧАТКИ ЦВИНТАРЯ
Документальна історія цвинтаря на Яровиці починається у 1802 році у зв’язку із ліквідацією російською владою іншого католицького цвинтаря, поблизу Бернардинського кляштора. Частину поховань було перенесено, решту, ймовірно, було знищено.
У 1807 році католицький цвинтар вперше з’являється на детальному плані Луцька та околиць. Що цікаво, вже було збудовано будинок сторожа, територія була огороджена та засаджена деревами, а довкола чисте поле. Можливо, на момент перенесення поховань це вже був чинний цвинтар.
ЦВИНТАР НА ПЛАНАХ МІСТА
Через значну віддаленість від меж міста, луцький католицький цвинтар часто не потрапляє на міські плани першої половини ХІХ століття. А коли все ж Яровиця із цвинтарем позначені, то не надто детально. Так, на плані 1837 року лише умовно хрестиками позначений цвинтар. Перштейн Алєксєй для своєї статті “Луцк и его древности” опублікованій у 1850 році в “Временник Московского общества истории и древностей российских” додає план Луцька та околиць, в т.ч. з позначеним католицьким цвинтарем. Відомий з тих років і інший план опублікований у 1922 році Войничем Адамом. Цікаво, що на цвинтарі позначено каплицю, а поруч із цвинтарем анотація автора: “Католицький цвинтар перенесений у 1802 р. від Бернардинів”.
У 1860-х роках влада міста працювала над першим генеральним планом Луцька, згідно з яким мало розвиватися місто в наступні роки чи десятиліття. Згідно з цим планом, затвердженого у 1869 році, місто розширювалося на південь в сторону села Яровиця, де й знаходився наш цвинтар. Тоді ж, частину земель, що належали селянам сіл Яровиця та Секиричі, колишньому монастирю Бригідок, а також пусті нічийні землі й територія артилерійських валів передали у володіння військового відомства.
ЦВИНТАР В КІНЦІ ХІХ СТОЛІТТЯ
На північ від цвинтаря в протягом 1870-90 років було збудовано декілька будівель для потреб 43-го піхотного Охотського полку, а згодом і для 11-го Ізюмського гусарського полку. На півдні від цвинтаря відбувалися тренування військових. Звідси місце, де військові ставили табори й отримало назву “На таборищі” давши відповідну назву сьогоднішній вулиці.
ЦВИНТАРНА КАПЛИЦЯ
На зміну згаданій вище каплиці, що була дерев’яною, у 1885 році луцькі подають на затвердження плану на будівництво нової, цегляної. Окрім самої каплиці будують також дзвіницю та нову вхідну цвинтарну браму із головними та двома бічними воротами. Дзвіниця, як і брама, до наших днів не дійшли.
У 1946 році цвинтарна каплиця стала єдиним парафіяльним храмом для католиків Луцька та околиць. Сюди перенесли необхідні для церковних обрядів речі та стали проводити богослужіння. В кінці 1950-х радянська влада остаточно ліквідувала католицьку релігійну громаду, а разом із ліквідацією відбулася націоналізація майна. Так, у 1960 році каплиця була передана Міському управлінню аптек, а згодом, після реконструкції Меморіалу, міському похоронному бюро. З того часу і до нині цвинтарна каплиця служить будинком панахиди для померлих різних віросповідань.
Підвал каплиці, використовується працівниками Меморіалу як господарське приміщення.
З декорування каплиці до наших днів не дійшли кований балкон з дашком над входом в підвальне приміщення. Пілястри на фасадах (окрім головного) свого часу мали канерюри, що були заліплені. Вже в наш час, протягом 2000-2015 років, довкола головного входу та бічних ніш, що емітували входи, були збиті барокові лиштви та замінені на інше декорування.
Ріст міського населення та заборона розширення католицької парафіяльної сітки спричинили швидке заповнення цвинтаря новими похованнями. В кінці 1890-х виникла серйозна суперечка за землю, під час якої виявилося, що утримувачі цвинтаря регулярно неправомірно розширювали його. Так, площа некрополя у 1869 році складала 4660 м2, та зросла згідно з вимірами 1876, 1897 та 1897 років до 6614, 6887 та 7818 м2 відповідно. Військові вимагали повернути їхню землю, католики говорили, що вони не розширюють цвинтар, а лише обгороджують поховання самогубців, бо могили останніх постійно руйнують, та й землю ніби то їм надало місто, натомість влада Луцька відсторонилися від цієї теми. Генеральний губернатор у зв’язку із цією ситуацією запропонував місту виділити нову ділянку землі під закладення нового католицького цвинтаря, луцький деканат ідею підтримав та попросив ділянку розміром 6400 м2, мотивуючи це тим, що парафія нараховую 6000 парафіян з яких близько 200 щороку помирають. Міська влада лише відписалися, що необхідну ділянку надати не можуть.
Згадується, що протягом цих самовільних розширень було збудовано новий цвинтарний паркан (в нових межах), а також сторож поблизу свого будинку збудував хлів та посадив город.
Гістограма кількості актів смерті Луцької католицької парафії Петра і Павла
у 1833-1835, 1837, 1839-1858, 1865-1941 роках
СВІТОВА ВІЙНА ТА МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД
Під час Першої світової війни Луцьк опинився під австрійською окупацією. Для луцьких католиків це був позитивний час, тому що врешті вдалося отримати згоду на розширення цвинтаря. Також, за східною стіною згодом був облаштований німецький військовий цвинтар. Дещо пізніше, після польсько-більшовицької війни, в південній стороні також ховають польських солдатів.
Вже в період знаходження Луцька в складі Другої Речі Посполитої з околиць переносять польські військові поховання, ставлять нові хрести й облаштовують тут повноцінний сектор для військових. Цивільний цвинтар розширюють на схід від військових секторів, так виникає поділ на Старий, Новий та Військовий цвинтарі.
З розвитком міста в міжвоєнний період католицький цвинтар потрапляє в межі міста. Райони довкола розбудовуються, виникають Урядова, Офіцерська, Льотнича колонії, будується стадіон, державна гімназія, аеродром тощо. Ріст населення Луцька та довколишніх сіл й колоній відображається і на зайнятій похованнями площі цвинтаря. Так, протягом 1920-1939 рр лише цивільних було поховано близько 4000 осіб.
ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА
З початком війни кількість похованих на цвинтарі також збільшилася внаслідок поховань військових армії 2РП, зокрема пілотів. Радянська влада, що зайняла Луцьк у вересні 1939 з часом зайнялася і питанням цвинтарів, що доволі гостро стояло в місті. На кінець 1940 року загальна площа цвинтарів Луцька складала 16,32 га, з яких лише 4,67га були вільними для нових поховань. Щодо суто католицького цвинтаря, то його площа складала 5,1665 га, з яких вільних були близько 2 га.
Фрагмент аерофотознімка 1944 рік
ПОВОЄННІ РОКИ
Вже під час наступу радянських військ на початку 1944 року на цвинтарі стали хоронити радянських солдатів, а сам цвинтар перетворений у загальноміський.
Через репатріацію, чисельність поляків-католиків Луцька значно зменшилася, це призвело і до часткового поступового занепаду поховань на цвинтарі. Просто не було кому дбати за могилами. Місцеві дітлахи використовували це місце для своїх ігор, молодь ходили сюди усамітнитися, вуличний криміналітет та алкоголіки ховали різні речі в могилах, футбольні фанати в перерві між таймами справляли потреби…
Велику шкоду для цвинтаря наніс буревій початку 1960-х, який поламав чимало дерев які порозбивали пам'ятники. 28 лютого 1975 року з метою приведення в належний стан виконком Луцької міської ради дозволив похоронному бюро прибрати зруйновані надмогильні споруди давністю понад 30 років і за якими родичі не здійснюють догляду.
Ткачов С. біля одного з пам'ятників під час ліквідації цвинтаря
15 січня 1976 року було вирішено спорудити на місці братніх могил радянських солдатів спорудити Меморіал Вічної Слави. Міське похоронне бюро мало зайнятися знесенням надмогильних споруд, за яким не здійснювався догляд та, за заявами родичів, провести перепоховання. Це рішення оголошувалося по радіо, але через надто короткий термін між цим рішенням і завершенням будівництва Меморіалу, лише незначна кількість могил була перенесена на міський цвинтар в селі Гаразджа. Багато надмогильних споруд були знищені, ще частина була викрадена та повторно використана для вже інших похованих. Кістки похованих тут католиків досі лежать в землі.
У наш час на території колишнього цвинтаря вдалося виявити кілька старих надмогильних пам'ятників.
