Волинська поезія міжвоєнного періоду залишається ще досить невивченою. Яким же було здивуванням нашої команди, коли вдалося виявити вірш присвячений нашій темі — цвинтарю. Сам вірш опублікований на сторінках газети Głos Wołyński (Волинський голос) у 1922 році, а автором був невідомий (поки що) луцький поет під псевдонімом Szary (Шари, тобто сірий).
Завдяки Анні Зотовій можемо прочитати український переклад цього віршу:
ЦВИНТАР
В собі маю дивну, несвідому тишу:
Вітер минулого спогади колише,
Кида зів'яле листя, світло-жовту повінь
На поверхню серця — плиту мармурову.
Коло цих надгробків, звалищ та хрестів
Загубились рештки колись гучних слів,
Зараз — тільки шепіт про мертві події,
Минулі страждання, враження зацвілі.
Сьогодні увесь цвинтар — всередині мене!
Тому не шукай життя іскру даремно!
Мертвим належить спокій від світу -
Тож і я в шати жалобні одітий.
Наче дзвін з вежі — відлунює серце.
Через поля, луки. Янголе небесний!
Там, на вістрях темряви, голос тихий лине,
Тож моя свідомість в пустці не загине.
Тому, тиші цієї не руш своїм поглядом.
Вже минулого вітер гасає відгоміном.
Серед вічної пустки, самотньої, темної -
Відповіді в мені не шукай даремної.
Бо в мені — лиш темна, несвідома тиша,
Де вітер минулого спогади колише,
Кида зів'яле листя, світло-жовту повінь
На поверхню серця — плиту мармурову.
Szary / Шари