Дуже часто історики знаходять свідчення про якісь місця чи події не через те, що вони були якісь цікаві чи визначні, а якраз навпаки, через проблеми. Так сталося і зі свідченнями анонімного лучанина, якому боліло за стан справ на католицькому цвинтарі в Луцьку.
Наводимо переклад замітки "На маргінесі" авторства S.S. на сторінках газети "Głos Wołyński" від 28 травня 1922 року:
До чималих чималої кількості плюсів міста Луцьк варто дадати й абсолютну відсутність місця для прогулянок. "Сад", площею у кілька десятків квадратних ліктів, взагалі не містить затишних куточків.
Луги — мокрі. А тут весна, хоч і до біса холодна, але то завжди весна і, як казав Заглоба: стружку до стружки тягне. Як має поводитися пара закоханих, що прагне пофліртувати на свіжому повітрі та послухати солов'їв? Шукає повітря, спокою, солов'їв і т.д. і т.п. на ... цвинтарі. Les extrêmes se touchent Кохання та могили. Врешті нічого в тому поганого, якби не: 1) зривання квітів, посаджених на могилах з зовсім іншою метою, ніж дарувати "їй", 2) куріння сигарет у нервовому збудженні та кидання недопалків на могили, 3) топтання могил. Чи немає ради на це? Також мають право і живі вимагати, аби шанувати поховання їхніх близьких і не оскверняли могили хоча б недопалками. Хоча... може то, зрештою, буржуйські перебільшення.
У такому разі перепрошую.
S.S.
Commentaires