ІСТОРІЯ
Every website has a story, and your visitors want to hear yours. This space is a great opportunity to give a full background on who you are and what your site has to offer. Double click on the text box to start editing your content and make sure to add all the relevant details you want site visitors to know.
If you’re a business, talk about how you started and share your professional journey. Explain your core values, your commitment to customers, and how you stand out from the crowd. Add a photo, gallery, or video for even more engagement.
ПОЧАТКИ ЦВИНТАРЯ
Документальна історія цвинтаря на Яровиці починається у 1802 році у зв’язку із ліквідацією російською владою іншого католицького цвинтаря, поблизу Бернардинського кляштора. Частину поховань було перенесено, решту, ймовірно, було знищено.
У 1807 році католицький цвинтар вперше з’являється на детальному плані Луцька та околиць. Що цікаво, вже було збудовано будинок сторожа, територія була огороджена та засаджена деревами, а довкола чисте поле. Можливо, на момент перенесення поховань це вже був чинний цвинтар.
ЦВИНТАР НА ПЛАНАХ МІСТА
Через значну віддаленість від меж міста, луцький католицький цвинтар часто не потрапляє на міські плани першої половини ХІХ століття. А коли все ж Яровиця із цвинтарем позначені, то не надто детально. Так, на плані 1837 року лише умовно хрестиками позначений цвинтар. Перштейн Алєксєй для своєї статті “Луцк и его древности” опублікованій у 1850 році в “Временник Московского общества истории и древностей российских” додає план Луцька та околиць, в т.ч. з позначеним католицьким цвинтарем. Відомий з тих років і інший план опублікований у 1922 році Войничем Адамом. Цікаво, що на цвинтарі позначено каплицю, а поруч із цвинтарем анотація автора: “Католицький цвинтар перенесений у 1802 р. від Бернардинів”.
У 1860-х роках влада міста працювала над першим генеральним планом Луцька, згідно з яким мало розвиватися місто в наступні роки чи десятиліття. Згідно з цим планом, затвердженого у 1869 році, місто розширювалося на південь в сторону села Яровиця, де й знаходився наш цвинтар. Тоді ж, частину земель, що належали селянам сіл Яровиця та Секиричі, колишньому монастирю Бригідок, а також пусті нічийні землі й територія артилерійських валів передали у володіння військового відомства.
ЦВИНТАР В КІНЦІ ХІХ СТОЛІТТЯ
На північ від цвинтаря в протягом 1870-90 років було збудовано декілька будівель для потреб 43-го піхотного Охотського полку, а згодом і для 11-го Охотського полку. На півдні від цвинтаря відбувалися тренування військових. Звідси місце, де військові ставили табори й отримало назву “На таборищі” давши відповідну назву сьогоднішній вулиці.
На зміну згаданій вище каплиці, що була дерев’яною, у 1885 році будують нову. Цю будівлю, у класицистичному стилі із бароковими елементами, з деякими змінами ми можемо бачити й сьогодні. Поруч із каплицею була дзвіниця, а також збудували цвинтарну браму. На жаль, ні брама, ні дзвіниця не збереглися і були знищені у перші радянські роки.
Ріст міського населення та заборона розширення католицької парафіяльної сітки спричинили швидке заповнення цвинтаря новими похованнями. В кінці 1890-х виникла серйозна суперечка за землю, під час якої виявилося, що утримувачі цвинтаря регулярно неправомірно розширювали його. Так, площа некрополя у 1869 році складала 4660 м2, та зросла згідно з вимірами 1876, 1897 та 1897 років до 6614, 6887 та 7818 м2 відповідно. Військові вимагали повернути їхню землю, католики говорили, що вони не розширюють цвинтар, а лише обгороджують поховання самогубців, бо могили останніх постійно руйнують, та й землю ніби то їм надало місто, натомість влада Луцька відсторонилися від цієї теми. Генеральний губернатор у зв’язку із цією ситуацією запропонував місту виділити нову ділянку землі під закладення нового католицького цвинтаря, луцький деканат ідею підтримав та попросив ділянку розміром 6400 м2, мотивуючи це тим, що парафія нараховую 6000 парафіян з яких близько 200 щороку помирають. Міська влада лише відписалися, що необхідну ділянку надати не можуть.
Згадується, що протягом цих самовільних розширень було збудовано новий цвинтарний паркан (в нових межах), а також сторож поблизу свого будинку збудував хлів та посадив город.
ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА
Під час Першої світової війни Луцьк опинився під австрійською окупацією. Для луцьких католиків це був позитивний час, тому що врешті вдалося отримати згоду на розширення цвинтаря. Також, за східною стіною згодом був облаштований німецький військовий цвинтар. Він був доволі маленький й окремо на планах він не зустрічається. Дещо пізніше, після польсько-більшовицької війни, в південній стороні також ховають польських солдатів.
МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД
Вже в період знаходження Луцька в складі Другої Речі Посполитої з околиць переносять польські військові поховання, ставлять нові хрести й облаштовують тут повноцінний сектор для військових. Цивільний цвинтар розширюють на схід від військових секторів і так виникає поділ на Старий, військовий та новий цвинтарі.
З розвитком міста в міжвоєнний період католицький цвинтар потрапляє в межі міста. Райони довкола розбудовуються, виникають Урядова, Офіцерська, Льотнича колонії, будується стадіон, державна гімназія, аеродром тощо. Ріст населення Луцька та довколишніх сіл й колоній відображається і на зайнятій похованнями площі цвинтаря. Так, протягом 1920-1939 рр лише цивільних було поховано близько 4000 осіб.
ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА
З початком війни кількість похованих на цвинтарі також збільшилася внаслідок поховань військових армії 2РП, зокрема пілотів. Радянська влада, що зайняла Луцьк у вересні 1939 з часом зайнялася і питанням цвинтарів, що доволі гостро стояло в місті. На кінець 1940 року загальна площа цвинтарів Луцька складала 16,32 га, з яких лише 4,67га були вільними для нових поховань. Щодо суто католицького цвинтаря, то його площа складала 5,1665 га, з яких вільних були близько 2 га.
З початком німецько-радянською війною, новою окупаційною владою було також підняте питання поганого стану австрійського та німецького військових меморіалів часів Першої світової війни. Останній якраз знаходився на католицькому цвинтарі, і, ймовірно, міська влада вже багато років за ним не доглядала. Воно було приведене до належного стану, але інших відомостей ми про нього не зустрічаємо.
ПОВОЄННІ РОКИ
Вже під час наступу радянських військ на початку 1944 року на цвинтарі стали хоронити радянських солдатів. Взагалі, їхні могили були розкидані по всьому міста та околицях. Після війни в східній частині цвинтаря був облаштований перший меморіал присвячений радянським солдатам. Процес перепоховання відбувався доволі кволо, а сам Меморіал почав заростати. Містяни ще не були такими ідеологічно підкованими, як того хотіла влада. Згодом, все ж цим місцем зайнялися, встановили пам’ятник радянському солдату, вічний вогонь, перенесли й облагородили могили. А сам цвинтар перетворили на звичайний міський, скасувавши його релігійну складову.
Окрім окремого цвинтаря, католики у 1946 році втратили й свій головний храм — костел Петра і Павла. Прийшлося переобладнати цвинтарну каплицю у звичайний парафіяльний храм, який діяв до 1960 року. Тоді ліквідували католицьку громаду, а каплицю та інші будівлі на території цвинтаря передали аптекоуправлінню.
Через репатріацію, чисельність поляків-католиків Луцька значно зменшилася, це призвело і до часткового поступового занепаду поховань на цвинтарі. Просто не було кому дбати за могилами. Місцеві дітлахи використовували це місце для своїх ігор, молодь ходили сюди усамітнитися, вуличний криміналітет та алкоголіки ховали різні речі в могилах, футбольні фанати в перерві між таймами справляли потреби…
28 лютого 1975 року з метою приведення в належний стан виконком Луцької міської ради дозволив похоронному бюро прибрати зруйновані надмогильні споруди давністю понад 30 років і за якими родичі не здійснюють догляду.
МЕМОРІАЛ ВІЧНОЇ СЛАВИ
15 січня 1976 року було вирішено спорудити на місці братніх могил радянських солдатів спорудити Меморіал Вічної Слави. Міське похоронне бюро мало зайнятися знесенням надмогильних споруд, за яким не здійснювався догляд та, за заявами родичів, провести перепоховання. Це рішення оголошувалося по радіо, але через надто короткий термін між цим рішенням і завершенням будівництва Меморіалу, лише незначна кількість могил була перенесена на міський цвинтар в селі Гаразджа. Багато надмогильних споруд були знищені, ще частина була викрадена та повторно використана для вже інших похованих. Кістки похованих тут католиків досі лежать в землі.
29 жовтня 1976 року, на честь 60 річниці Жовтневої революції у Луцьку відкрили Меморіал Вічної Слави. На відкритті були присутні державні службовці з Києва, місцевих обласної та міської рад, гості з Польщі, автори проєкту М.К. Вронський та В.Г. Гнєзділов, військові луцького гарнізону та сотні людей. Вічний вогонь спеціально з фортеці в Бресті (Білорусь) привіз герой СРСР Л.Г. Зацепа. Усе відбувалося у дусі того часу із похвалами для війська та партії, з гучними промовами про пам’ять, під воєнні мелодії та гімн СРСР. З того ж дня біля вічного вогню починає діяти Пост №1, а сам Меморіал займає чільне місце в міському просторі. Комплекс отримує статус пам’ятки національного значення, а також, ботанічної пам’яткки місцевого значення.